Середньоазіатська вівчарка
Поділитися на facebook
Поділитися на pinterest
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin

Середньоазіатська вівчарка

Середньоазіатська вівчарка – одна з небагатьох порід, яка вважається абсолютно безстрашною по відношенню майже до будь-якого супротивника. Алабаї мають моментальну реакцію і гострий розум. У родинному колі й на самоті з господарем буде поводитися спокійно і ласкаво, чого не скажеш про людей або тварин, які будуть намагатися напасти або заподіяти шкоду родині. До сторонніх людей та гостей будинку буде байдужий, самостійно ніколи не проявить агресію.

Характеристики породи

Інтелект
7/10
Енергійність
7/10
Здоров'я
6/10
Охорона
10/10
Любов до дітей
6/10
Потреба в тренуваннях
9/10
Простота харчування
8/10
Схильність до дресирування
6/10
Линька
6/10
Товариськість
8/10
Злість
8/10
Догляд
7/10

Інформація про породу

Інша назва породи
Алабай, САВ, туркменський вовкодав
Походження
СРСР (регіони Середньої Азії)
Зріст
Самці 65-70 см
Самки 62-65 см
Вага
40-70 кг
Шерсть
Коротка або довга
Забарвлення
Чорне, біле, сіре, коричневе, руде, палеве, а також тигрове, рябе або крапчасте
Тривалість життя
10-12 років
Класифікатор МКФ
Пінчери і шнауцери, молосси, гірські і швейцарські скотогонні собаки
Група
Собаки для захисту (собаки охоронці), сторожові собаки
Вартість
Від $200

Фото породи

Історія походження

Середньоазіатська вівчарка вважається однією з найдавніших порід. Народи Середньої Азії вже кілька тисячоліть використовують собак породи в якості незмінної допомоги пастухам та для захисно-караульної служби. Тип породи формувався довгими роками, проходячи серйозні природні випробування і відбір найкращих представників. Азіатська вівчарка комбінує в собі родинні зв’язки пастуших собак давньої Азії, бойових собак Месопотамії, тибетських мастифів і монгольських вівчарок.

Завдяки своєму забарвленню САВ було також заведено називати алабаями (що з тюркського означає «неоднорідне забарвлення, забарвлення з плямами») – це і є друга загальноприйнята назва породи, проте вона не вважається офіційною. У Туркменії алабаї вважаються дуже шанованою породою і тому виступають як національне надбання, а також заборонені для вивозу з країни. Саме там САВ прозвали туркменським вовкодавом за неймовірну відвагу і силу собаки.

Дослідницька робота над породою в СРСР почалася в 1930-му році. Тоді розглядалися різні варіанти використання алабая як охоронця для службових і державних об’єктів, але ця ідея не увінчалася успіхом. Було досить важко на той час навчити собаку через важкий характер і складні психологічні риси. У 1990-му році в Туркменській республіці був затверджений перший стандарт породи. А вже в 1993-му році затвердили стандарт середньоазіатської вівчарки в FCI, заснований на національному стандарті 1989-го року.

Зовнішній вигляд: зріст, вага, шерсть, забарвлення

Алабаї – це гармонійно складені та міцні собаки, які входять у 10-ку найбільших собак світу. Масивна, широка голова. Об’ємна морда. Невеликі висячі вуха, розташовані низько, трикутної форми (дозволено обрізання). Неймовірно злагоджений, потужний, трохи витягнутий корпус і широкі груди. Розвинена мускулатура. Кінцівки міцні, з потужним кістяком. Хвіст низький, шаблевидної форми. Шерсть (можлива і довга 7-10 см, і коротка 3-5 см) жорстка, груба на дотик. Є деякі неприпустимі забарвлення: шоколадне, блакитне, печінкове. Найбільш поширені забарвлення: палеве, біле, коричневе.

Характер

Середньоазіатська вівчарка – одна з небагатьох порід, яка вважається абсолютно безстрашною по відношенню майже до будь-якого супротивника. Алабаї мають моментальну реакцію і гострий розум. У родинному колі й на самоті з господарем буде поводитися спокійно і ласкаво, чого не скажеш про людей або тварин, які будуть намагатися напасти або заподіяти шкоду родині. До сторонніх людей та гостей будинку буде байдужий, самостійно ніколи не проявить агресію. Виступатиме як запеклий захисник, тільки якщо цього вимагатиме ситуація.

В алабая досить складний характер і звичайно для життя у квартирі він не підходить. Найкраще підійде свій будинок із великою територією, де собака зможе проявити всі свої найкращі якості охоронця.

Догляд

Догляд за САВ не складатиме вам ніяких труднощів. Досить дотримуватися мінімальних рекомендацій. Линяння не щомісячна, а сезонна, тому вичісування рекомендовано хоча б раз на кілька тижнів для підтримки нормального вигляду шерсті. Купати часто теж не потрібно, купайте вихованця 1 раз в кілька місяців. Кожні 10 днів перевіряйте стан очей і вух, очищуйте в разі потреби й забруднень.

Дресирування

Вихованням азіатської вівчарки найкраще почати займатися якомога раніше. Це сильний, впертий пес, який вимагає належної уваги й великих зусиль. Якщо у вас недостатньо досвіду, то будь-якому випадку доведеться вдатися до допомоги досвідченого господаря, а ще краще до занять із кінологом. Врахуйте, що інтелект у породи розвинений добре, однак є одна особливість алабаїв – це їх низький рівень міркування. Собака довго думатиме, перш ніж щось зробити.

Будьте наполегливіше в дресируванні. Пам’ятайте, що потрібно показати себе з лідируючої позиції. Не давайте вихованцеві можливість ігнорувати вас. У вихованні САВ потрібно бути трохи хитріше і наполегливіше, тоді все вийде. Головне, не закидати спроби виховання в разі невдач, адже виростити адекватного та слухняного собаку можна тільки завдяки регулярним тренуванням і турботі про нього.

Поширені захворювання

Попри те, що алабаї не мають спадкових захворювань і мають міцне здоров’я, витривалість і силу, але навіть у таких собак є схильності до певних хвороб:

  • дисплазія тазостегнового суглоба;
  • цукровий діабет;
  • галактоземія;
  • альбінізм;
  • атрофія зорового нерву;
  • гігантизм або карликовість;
  • заворот шлунка;
  • порушення психіки.

Харчування

Азіатська вівчарка невибаглива до вибору їжі. Щоб алабай залишався у добрій формі, потрібно підібрати збалансоване харчування. Вихованець із задоволенням буде їсти м’ясо і рибу, субпродукти й кисломолочні продукти. Не забувайте також про додавання в раціон необхідних вітамінів для нормального формування кістяка. Особливістю породи є здатність перетравлювати та ефективно використовувати вуглеводні корми.