Бергамська Вівчарка

Бергамська вівчарка зберегла свої основні риси — незалежність, розум і турботу. Без традиційної пастви вона формує тісні зв’язки зі своєю людською сім’єю і присвячує себе пильному догляду за ними.

Фото породи

Історія походження

Предки бергамаско жили в італійських Альпах, на північ від сучасного Мілана. Там їх використовували місцеві пастухи для паші своїх стад в альпійських передгір’ях. У цьому середовищі вони піддавалися впливу вітру і холоду — елементів, від яких їх змогла захистити тільки непроникна волохата шерсть. Тому порода була непомітною серед овець протягом дня, поки ті паслися. Собака повинен була бути розумною і досить незалежною, щоб справлятися зі своїми обов’язками під мінімальним керівництвом. Крім збереження стада, бергамаско також повинні були стримувати хижаків і мати сильний захисний інстинкт, який все ще очевидний і на сьогодні.

Друга світова війна вплинула на сільськогосподарську практику і привела до різкого спаду в італійському вівчарстві. Доля породи балансувала на межі зникнення. Але бергамські вівчарки були врятовані. В основному завдяки зусиллям однієї жінки: Марії Андреолі — італійського фахівця в області генетики, яка проявила інтерес до породи в той час. Зі своїх нині всесвітньо відомих розплідників вона розробила здорову племінну популяцію собак, яка згодом розповсюдилась по всьому світу. Попри це, порода рідко зустрічається на міжнародному рівні.

Зовнішній вигляд

Струнке тіло собаки з квадратним контуром ховається під щедрим шаром шерсті. Вона мускулиста, з міцною кістковою структурою, виглядає дуже витривалою. Лапи мають овальну форму, з жорсткими пальцями, сильними кігтями й дуже твердими подушечками.

Шерсть — визначальна характеристика породи й часто складається з шерсті трьох тварин: собаки, кози й вівці. Вона дійсно містить суміш м’яких, грубих і скручених волокон. І хоча у цуценят пухнаста шерсть, яка майже не відрізняється від шерсті інших порід, ці три типи волосся переплітаються. Вони ростуть протягом перших кількох місяців життя, утворюючи широкі плоскі лінії (на відміну від окремих шнурів комондора). Шерсть може бути будь-якого відтінку сірого й аж до чорного, або ж мати суцільні чи поодинокі відмітини.

Самці цієї породи повинні бути ростом від 58 до 62 см, а самки — від 54 до 58 см. У той час як їх вага становить 32-38 кг і 26-32 кг.

Характер

Бергамська вівчарка зберегла свої основні риси — незалежність, розум і турботу. Без традиційної пастви вона формує тісні зв’язки зі своєю людською сім’єю і присвячує себе пильному догляду за ними.

Бергамаско відмінно справляється з роллю сторожового собаки й здатні протистояти загрозі за необхідності. Вони інстинктивно ніжні й уважні з дітьми. Бергамські вівчарки, як правило, ладнають з маленькими тваринами.

Догляд

Ефектна, схожа на дреди шерсть, вимагає відносно невеликого догляду протягом більшої частини життя собаки. Приблизно у віці одного року пласти, які утворюються в шерсті, повинні бути «розірвані». Під час цього процесу дуже широкі лінії шерсті розбиваються на вужчі, що не затягують і не перешкоджають руху. Хоча цей процес досить тяжкий, він може бути виконаний професійним грумером і його потрібно робити лише один раз.

Після цього все, що потрібно — це виймати випадкові гілочки або інші чужорідні тіла з шерсті. Купати собаку можна два рази в рік. Крім цих обов’язків, потрібно не забувати про чистку зубів і стрижку нігтів (за потреби).

Дресирування

Незалежність цієї породи проявляється, як виняткова впертість у навчанні. Не купуйте бергамську вівчарку в надії зробити наступного чемпіона зі слухняності. Проте, з терплячим підходом до тренувань, може бути досягнутий високий рівень послуху.

Соціалізація є життєво важливою, адже деякі бергамаско можуть бути агресивні з незнайомцями, сприймаючи їх за загрозу. Регулярне знайомство з друзями, великою родиною і навіть незнайомцями в парку дуже важливо для виховання собаки, формуючи хороші поведінкові риси.

Поширені захворювання

Бергамські вівчарки, як правило, здорові та сильні тварини. Проте вони можуть бути схильні до деяких захворювань, в тому числі:

• дисплазія суглобів;
• здуття, хоча і рідко.

Харчування

Ідеальна дієта бергамської вівчарки — це змішаний раціон для середніх і великих порід з середньою енергією. Як і у всіх собак, потреби в їжі вівчарки зміняться від щенячого до зрілого віку і будуть продовжувати змінюватися в старшому віці.

Необхідно дізнатись у ветеринара про рекомендації щодо дієти конкретного собаки. У них так само занадто багато відмінностей, — включаючи вагу, запас енергії та стан здоров’я.